Голодомор

В руках, що виростили хліб.

 Не залишили і зернини

 Ні, рід наш в горі не осліп -

 Ти все згадаєш, Україно!

 Згадай усе ти, щоб воздать

 Близьким і дальнім людоморам.

 ... Хоч радість легше пам'ятать.

 Та треба пам'ятать і горе.

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над Україною, заціпенілою в тяжкому смертельному сні 1933 року.

Зараз щороку наша країна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні.

25 листопада учні 1-б, 2-б, 3-б, 4-б разом із класоводами Северіною Н.М., Скорженко Л.М., Чабан Т.С., Солоповою Л.В. вшанували пам’ять жертв Голодомору. Була засвічена свічка жалоби, схиливши голови у хвилині мовчання. Цей вогник символізував нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників. Наприкінці заходу були випущені в небо чорні повітряні кульки, як нагадування сучасникам про чорні сторінки історії українського народу.

Відроження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам'ять.